Клєр Захаровна
Сраний форс-мажор[ред. | ред. код]
- 24 лютого 2015
Да, котани, інхляція сказуєця во всьом і віздє... як не прискорбно це упічатувать в аннали нашої з вами історії. А з інфляцієй усугубляюця антагонізми в общістві і бізнесі...
Недавно мені пришлось воспользуваця таксі.
Я вопше таксями пользуюсь в самих рєдкіх форсмажорних случаях. От як наприклад наводнєніє з неба і треба прибуть в якесь мєсто сухим ілі коли кудась дуже сильно опаздуєш. Но обично в такі моменти якась рєдіска-пєрдіска обізатільно не запише твій визов, або таксун приїде до сусідьнього кварталу і там буде втикать битих пів-часа, а потім ще тебе винуватою зробить, що адресу не так почуло...
Карочє, прийшлось мені ловить таксі прямо серед міста, бо часу на додзвон в службу совіршенно не було.
Стала я посеред вулиці, покрутила головою, як голуб на всі боки, аж глядь: біля порєбріка двє штукі іскомого стоїть. Опана! вибирай, яке хош!
Ну собствінно і вибор був нєбогатий, бо перша машина була старим порепаним жигульом 6 моделі, а друга - таким самим задріпонським убитим фольксвагеном.
Я чісто із патріотичних соображеній вибираю фольксік і фігачу сємімільним шагом мимо жигуля.
- - Шеф! свободєн? - спитала я у сухонького воділи в камуфляжі.
- - Та свободєн, - отвічає кисло шеф і мені стає чуточьку не па сібє, бо я вже с ознобом відчуваю, як пріключєнія летять на одну із многострадальних частєй мого тєла.
- - Ну єслі свободєн, заводь мотор і рвем когті, бо я жутко опаздую, - всілась я на заднє сідєніє. Я вопше, котани, всігда сідаю на заднє сідєніє і вам рікамєндую, бо мало лі шо.
От вам пару рікаміндацій чисто для дєвочок. По-перше: єслі вам попадеця якесь маніакальне сущіство за рульом - воно не зможе вас хватать за ноги і вам не прийдеця відбиватись від нього лівою рукою, бо в правій всігда сумка і кошельок.
По-друге: ви всігда бачите, що в таксі крім вас і воділи більше нікаво нєт.
А по-третє: із заднього мєста обзор і ракурс гораздо вигоднєє і дві руки у вас свободні і ви не тулите свій саквояж десь в ноги, а ставите акуратнінько поряд. І к томуже, шийка у воділи в случаї чого - совіршенно беззахисна перед женським манікюром) бгг Так, шото я отвліклась на пєрнатих. Ага, сідаю я на заднє сідєніє і вже почті вмостилась, як тут воділа з жигуля, жиробасіна за сотню кг (даже не уявляю, як воно там поміщалось в цьом жигульонише) із всієї дурі летить на нас з криком:
- - Ти чєво туда усєлась?
Німа сцена.
Я іногда тіряюсь від хамства.
Іногда і совсєм чуточку, а потом включаю старушку Шапокляк і Фрекен Бок вмєстє взятих і начинаю бєнєфісіть ніпа-дєцкі.
- - А шо такоє, товаріщ? - так по-доброму, с пріщуром, як Надєжда Крупская бісєдуєт с умірающим Володінькой, спитала я жиробасінского.
- - Я пєрвий сюда прієхал і ти должна єхать со мной!
- - Во-пєрвих, душа моя, я нікому нічєво нє должна, а тєбє тємболєє. А во-вторих, даже єслі б ви, дорогой товаріщ, стояли тут за 100 лєт до гібєлі Помпєї, я б всьоравно з вами нікуда не поїхала. І вопше, странно как-то ви рєагіруєте на клієнта, которий всігда прав. Шеф, трогай, нєкогда мені тут з вами ваші тьорки тєрєть, я опаздую...
Шеф оказався робкого дісятка, навєрно в них там свої розклади і борьба за клієнта, но не таким же мєтодом, дорогі товаріщі!
- - Ти єдєш со мной, - в приказном тоні заявила жиробасіна.
- - Да? Вєчєр начінаєт бить томним, ви нє находітє, товаріщі водітєлі?.. А спорим шо нєт? :- пішла я нагло ва-банк і поняла, шо єслі ще пару сікунд я тут проваландаюсь, мої наполєоновські плани рухнуть в тар-тарари.
Я схватила мобілу і начала тіпа комусь звонить і кричати в трубку: всьо, всьо, я вже в путі, ждіть, я с мінути на мінуту і всьотакоє.
- - Ти єдєш со мной, - стояла жиробасіна на свому і почала відкривати двері, шоб ізвлєчь мою тушку із фольксіка с вєщами на виход. Нє, ну какова наглость? Мене січас якесь животноводчеське чмо начне трогать своїми жирними масними лапами? А фігушкі!!!
- - Так, дорогуша, ще пару сєкунд ти мнє іграєш на своєму патіфоні і я не їду - у мене лопає моє желєзобєтонне терпіння, спокойно предупредила я, - і січас, совіршенно за пару сєк тут буде патрульна машина опєраторов машинного доєнія. Ага? Кум Валоцька нєдалєчє околачюєця без копєйкі дєнєг і спросить тебе красівого, чого твоє чудо совєцького автопрома прілунілось перед кірпічом. Андестенд мі, май дарлінг? Парлє ву франсе, мон шер? Шеф, чьо простаіваєм?
- - Желаю харошей поєздкі, - захлопнула двері фольксіка жиробасіна.
- - Отак воно луччє, - пробурмотіла я собі під ніс уже в путі, - ич, мєрзавци, женщину удумалі обіжать. Давай, шеф, гані лашадєй, бо я вже ітак ізза вас опоздала.
Сраний форс-мажор...